Головна | Історія | Історія району | Державні закупівлі | Новини | Про заповідник | Послуги | Інфраструктура | Екскурсії | Музеї | Європейський проект | Контакти  
     
 

Національно - визвольна   боротьба українського народу проти іноземних поневолювачів

Під час воєнних дій між польськими і молдавськими військами (1538) замок був дуже пошкоджений. Вибухом було зруйновано східний корпус палацу і частину східного муру. Ще більших руйнувань зазнала південна частина замку..

В 1540 - 1544р.р. замок перебудовувався і востаннє розширювався в південному напрямку. Було зведено нову надбрамну вежу , яку можна бачити і нині. Під час другого господарювання Петра Рариша хотинські укріплення були відбудовані.

Вигідне розташування, розвиток ремесел і торгівлі сприяли розвитку культури та економіки міста. Про це свідчить прекрасне рукописне Хотинське Євангеліє XV ст., що зберігається в публічній бібліотеці імені Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі.

Середньовічний Хотин розташовувався біля зручної й важливої переправи на Дністрі, на торговому шляху з Кам'янця-Подільського до Молдавії.

У Хотині відбувалися найбільші в Молдавському князівстві ярмарки, на які приїжджали купці з різних країн Східної та Західної Європи. Вони збували тут ремісничі вироби і купували худобу, продукти тваринництва, мед та інші сільськогосподарські товари. У другій половині XVI ст. від Хотинського ярмарку у молдавську казну надходила величезна сума грошей - 10000 тисяч золотих на рік.

Хотин був відомим містом у країнах Європи. З кінця XIV століття дійшло декілька літописних і документальних свідчень про Хотин. Зокрема, в "Списку руських градів далеких і близьких", складеному між 1394 - 1396 роками в Новгороді, на основі більш раннього списку, згадано на "Град на Днестре  реце Хотень".

У 1593 році Хотин відвідав московський посол у Ієрусалимі Трифон Коробєйніков і надав перший короткий опис його кам'яної фортеці (Бирія П.П. "Сельськие поселения Молдавии  XV -XVII в.в." - Кишинёв, 1969 - С.19).

Турецький мандрівник Є.Челебі, який відвідав Хотин в 1657 році писав, що він бачив там близько 50 крамниць. Крамарі торгували як місцевою так і привізною продукцією (Масан О.М. "Виникнення та розвиток Хотина в добу середньовічча" Хотину - 1000 років. Матеріали Міжнародної наукової конференції. - Чернівці, 2000. С.15).

Невдовзі Молдавія остаточно потрапила у васальну залежність від султанської Туреччини. Хотинська фортеця, що відігравала надзвичайну роль в обороні держави, надовго перейшла до рук турків. Турецькі феодали ще більше посилюють оборонну міць фортеці. Вони плекають надії перетворити її на опору для дальшого захоплення українських земель.

З появою далекобійної артелерії Хотинська фортеця. Розташована нижче, ніж навколишні пагорби, втратила своє оборонне значення. Тому на початку XVIII. (1711 - 1718 р.р.) турки поряд із кам'яною збудували руками хотинських каменотесів під керівництвом французьких інженерів нову фортецю із землі, дерева та каменю. Основною оборонною лінією нової фортеці був земляний вал із бастіонами, на яких стояли далекобійні гармати. За земляним валом, зовнішня сторона якого була укріплена кам'яним муром, проходив глибокий, мурований каменем рів. Його ширина 34 метри. Усього на стінах нової фортеці було встановлено до 200 далекобійних гармат. На території Хотинської фортеці розміщувався 20-тисячний, а під час воєнних дій - 60-тисячний гарнізон. Як зазначає археолог Б.О.Тимощук, прилегла до фортеці територія була очищена від дерев і будівель (Тимощук Б.О. "Хотин" Путівник - Ужгород, 1973 - С.19-20). Тут розміщувалшись фортифікаційні споруди у вигляді підземних коридорів, у яких лежали міни великої сили вибуху. Вони були призначені для зруйнування укріплень ворога і його живої сили під час облоги. Усі підступи до бастіонів і фортечних воріт були заміновані.

Стіни Хотинської фортеці були свідками багатьох важливих подій, пов'язаних з історією українського народу. Вперше вона піддалась турецькій облозі в 1476 році коли нею безуспішно намагались оволодіти великі сили султана Мухамеда ІІ. У XVI - XVII., коли українське і молдавське населення Молдавського князівства вело нерівну боротьбу з турецькими поневолювачами,їм на допомогу часто приходили запорожці. У 1538 році Хотин

із фортецею були взяті поляками, а у 1563 році українські козаки на чолі із князем Дмитром Вишнивецьким зайняли Хотинську фортецю і почали переговори з молдавським господарем про спільний виступ проти Туреччини. Але через зраду молдавських бояр загін козаків був розгромлений, Дмитра Вишневецького схопили і стратили у Константинополі.

У 1621 році біля стін фортеці розігрується знаменита Хотинська війна між турками й поляками які володіли тоді величезною територією українських земель. Першим наважується здійснити агресивні задуми султан Осман ІІ.

Був початок серпня. Турецький султан Осман ІІ підтягнув до Хотина більш як - 250-тисячну армію, яка мала понад 300 гармат, велику кількість верблюдів, мулів, коней, чотири бойових слони. Польща змогла протиставити туркам лише 35-тисячну армію на чолі з Яном Ходкевичем. Перший бій - перша поразка поляків. Слізна депеша летить у далекий козацький табір Суху Діброву до Петра Сагайдачного. Польща просить допомоги.

І от більш як 40-тисячне козацьке військо на чолі із Сагайдачним 2 вересня вступає в бій. Першими почали турки. Вони напали на козацький табір, бо знали: вирішальна роль у цій битві належатиме козацьким військам. Отже, їх треба захопити зненацька.

З ранку до вечора, а потім з невеликими перервами і в наступні дні точилися криваві бої. Козаки вистояли. Багато трофеїв відбили вони у турків. Противник переважав силою, але запорожці добивалися успіху мужністю, воєнною тактикою, хитрістю. Вони часто вдавалися до нічних вилазок у ворожий тил.

Турецькі війська терпіли поразку за поразкою. Осман ІІ остаточно розгубився. 28 вересня він вирішив дати генеральний бій. Ось як описує цей день очевидиць і учасник битви Ян Собеський:

"Більше 60 гармат гриміли безперервно, небо палало, а повітря затмарювалось димом, земля тремтіла, стогнали ліси, скелі розпадалися на куски. Що бачило око протягом дня, того не описати ... неможна висловити точно, з яким завзяттям і мужністю, або скоріше відчаєм, билися обидві сторони".

Головну роль у цій битві, як і в попередній, відіграли козацькі полки. Вимотавши сили турків, Петро Сагайдачний повів запорожців у контрнаступ. В атаку пішли і польські війська. Султан Осман ІІ змушений був укласти з Польщею Хотинський мир, який прирівнювався до поразки.

Хотинська битва, на думку багатьох істориків врятувала Західну Європу від вторгнення яничар і вселила віру всім пригнобленим народам на звільнення від страшного турецького ярма. Зріс авторитет Петра Сагайдачного як полководця. Його приймають в антитурецькій лізі в Європі. Планувалось, що він очолить всеєвропейську армію проти турків. Але в квітні місяці 1622 року Петро Сагайдачний помер від рани, заподіяної отруєною стрілою в Хотинській битві.

Битва під Хотином змальована в численних творах художньої літератури. Пісні про героїв цієї битви співав український народ, польські поети  складали поеми, навіть на далеких берегах Адріатики про подвиг українських і польських воєнів писав хорватський поет Гундулич у поемі "Осман". Скрізь переписували

щоденники учасників війни. Польський поет Вацлав Потоцький написав поему про Хотинську війну, а український письменник Осип Маковей - повість "Ярошенко". Про ці події згадує Зінаїда  Тулуб у своєму історичному романі "Людолови". Іван Франко про значення Хотинської перемоги писав, що Туреччина, потерпівши поразку під Хотином, почала хилитися із зеніту своєї величі і слави.

У стародавніх рукописах збереглась українська пісня:

"Ой Хотину, город давній,

На всій землі дуже славний".

Сьогодні в часи побудови незалежної України, не згасає інтерес до цієї пам'ятної події. Про це свідчать Міжнародна конференція 27-28 вересня 1991 року "370 років Хотинській війні", встановлення пам'ятника Петру Сагайдачному в Хотині, а також Міжнародна  конференція "Хотинська війна 1621 року" (до 380-річчя), яка відбулася у Хотині 22 жовтня 2002 року.

Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти (1648 - 1654) у Хотині в 1650 - 1653 р.р. перебували війська Богдана Хмельницького.

Населення міста радо вітало українських козаків і всіляко їм  сприяло. Пам'ять про походи українського козацтва й нині живе у Хотинських селах у піснях, переказах і місцевих назвах, у яких оспівується героїчна боротьба запорозького козацтва проти поневолювачів Вітчизни.

11 листопада 1623 року польські війська під командуванням великого коронного гетьмана Яна Собеського розгромили під Хотином 65-тисячне турецьке військо Хусейна-паші і зайняли фортецю.

У XVII ст. Хотин переходив із рук в руки. Ним володіли польські пани, турецькі феодали, неодноразово визволяли запорозькі козаки. І тільки на початку XVIII ст. туркам удалося остаточно закріпитися у Хотині і у фортеці. Для утримання гарнізону і ремонту укріплень була створена так звана Хотинська райя (мілітаризована зона), куди було включено 100 навколишніх сіл. Уся влада на території райї, яка безпосередньо була підпорядкована турецькому султану зосереджувалось у руках Хотинського паші. Озброєні загони турецьких яничарів роз'їжджали по селах, відбирали у населення продукти, а людей забирали в полон і відправляли на невільницькі ринки.

Рятуючись від податків та грабунків, кріпаки масово тікали у віддалені гірські місцевості. Людність з Хотинської волості інколи цілими селами переселялись в Україну, в землі  війська Запорозького.  Чернівецька  і Хотинська волості перебували в стані запустіння. З Хотинської райї частина населення тікала на Буковину.  За 1789-1803 р.р.  звідти  втекло понад три тисячі осіб. (Буковина: історичний нарис. - Чернівці, 1998 - С.43; 76).

Як уже зазначалось, турки у 1711 - 1718 р.р., запросивши французьких інженерів, почали реконструкцію цитаделі. Навколо неї було вирито глибокі рови і споруджено кам'яні вали з багатьма бастіонами. На її території містилась казарма, коменданський палац, мечеті з мінаретами, склад майстерні. Від них збереглись незначні рештки. Фортеця мала четверо воріт: Кам'янецькі, Ясські, Бендерські та запасні. Після закінчення у 1718 році реконструкції Хотинська фортеця стала наймогутнішим вузлом оборони Османської імперії на Сході

Європи. Невдовзі фортеця почала втрачати оборонне значення, оскільки на озброєнні з'явилась далекобійна артилерія.

Однак біля стін твердині нерідко кипіли битви. У XVIII - XIX ст. древнє слов'янське місто чотири рази штурмували російські війська. У березні 1736 року почалась російсько-турецька війна. Навесні 1739 року воєнні дії між військами Росії й Туреччини відновились. 17 серпня 1739 року в районі сіл Ставчани, Недобоївці відбулася кривава битва. Турецьке командування вибравши вигідні позиції, створило сильно укріплений табір, де розмістило 90-тисячну армію під командуванням сераскіра Валі-паші. Їй протистояла 78-тисячна російська армія під командуванням генерал-фельдмаршала Христофора Мініка, у складі якої були російські гвардійці під командуванням генерал-фельдмаршала Румянцева, українці Миргородського полку під командуванням полковнока Капніста, полк молдавських воїнів очолюваний полковником Кантиміром, угорський гусарський полк на чолі з полковником Куменгом, полк Донських козаків і грузинів під командуванням полковника Фролова. Крім цього, до складк російської армії увійшло близько 1000 буковинців добровольців, що брали участь у боях, охороні доріг і тилу. У бою під Ставчанами хоробро бились із ворогом росіяни, українці, калмики, грузини, молдовани, буковинці. Турецькі війська зазнали поразки. Вони залишили на полі бою 18 гармат, до тисячі шатер, майже тисячу вбитих.

Через два дні герої Ставчанської битви переможно вступили в Хотин. Хотинський гарнізон на чолі з Кончак-пашою здався в полон. Янечарський ага вручив російському командуванню ключі від фортеці. Переможцям дісталися великі трофеї: 179 гармат, 3 базуки, 13 булав, 27 знамен, велика кількість бомб, гранат, пороху, 25 000 мішків різних товарів. "Более 2 тысяч человек обоего пола достались в добычу победителям» (Лажечников И.И. «Ледяной дом» издательство «Правда», 1985 - С.73).

Визволення Північної Буковини російською армією та українськими козаками мало велике значення. Воно викликало  значне  патріотичне піднесення народних мас, які сподівалися на звільнення від турецького ярма. Захоплюючись хоробрістю своїх співвітчизників М.В.Ломоносов писав тоді у своїй «Оде на победу над турками и татарами и на взятие Хотина 1739 года»:

Шумит с ручьями бор и дол:

Победа, русская победа!

Но враг, что от меча ушёл,

Боится собственного следа.

В той час у боях під Хотином брали активну участь класик грузинської літератури поет Давид Гурамішвіллі.

У битві під Ставчанами відзначились і офіцери-українці: Іваненко, Кифа.

З нагоди 950-річчя Ставчанської битви у селі Ставчани Хотинського району відкрито Меморіал пам'яті воїнам які загинули на ратному полі.

Через 30 років, тобто в 1769 році, під стінами цитаделі на Дністрі знов точилися битви між російськими та турецькими військами. Росіяни під командуванням князя Голіцина 19 квітня 1769 року розбили 30 -тисячний  гарнізон Кареман-паші під Хотином.

У книзі за редакцією полковника П.К.Фортунатова «П.А.Румянцев». 1768-1775. документі. Том 2-й» (М.1953) місто Хотин, Хотинська фортеця згадується більше сто разів.

За поразку в компанії 1769 року і втрату Хотина турецький головнокомандующий був страчений султаном.

У Хотині встановлюється російське управління. Але за Кючук-Кайнарджийським мирним договором, підписаним 10 липня 1774 року, російські війська були відкликані з Хотина і сюди повернулися турецькі поневолювачі.

Влітку 1787 року росіяни знову штурмують Хотинську фортецю і 18 вересня здобувають її. В числі трофеїв - 167 гармат, сотні бочок пороху та інша зброя. За Ясським договором 29 грудня 1791 року російські війська знову залишили Хотин.

В одному із залів музею імені Суворова в Санкт-Петербурзі досі зберігаються ключі від Хотинської фортеці, відвойовані російськими військами у 1787 році.

Тільки під час російсько-турецької війни 1806 - 1812 років Хотинщина була остаточно визволена від багатовікового чужоземного гніту. У 1807 році російська армія блокувала фортецю і примусила її здатися. Відступаючи, турки майже повністю зруйнували Хотин.  За Бухареським мирним договором 1812 року це місто ввійшло до складу Росії і стало повітовим центром Бессарабської губернії.

Суспільно - політичне життя краю на початку ХІХ - ХХ століття

В зв'язку з розвитком військової техніки фортеця перестає відігравати оборонну роль і у 1856 році її передають в роспорядження міських властей. Поступово кріпосні будівлі руйнуються втрачаючи і господарське значення.

Втративши своє воєнно-стратегічне значення фортеця продовжувала служити людям на її території впродовж десятків років дислокувався російський гарнізон. 1835 році для воїнів гарнізону на території гарнізону побудували церкву Олександра Невського.

Вихід на широкий російський ринок створив для міста можливості дальшого розвитку. Посилюється його торгівельне значення розвивається судноплавство на Дністрі, Хотин стає річковим портом.

До 1918 року Хотин був центром повіту Бессарабської губернії. Протягом XIXст. Він розбудовувався на рівнинному плато, розташованому на захід від старої частини міста. Там було закладено новий регулярний план з великим модулем кварталів і широкими вулицями. Проте, зазначалось в одному з довідників початку ХХ ст., "внаслідок розкиданості будівель, великої кількості садів і не зазначеного числа кам'яниць, загальний вигляд міста нагадує велике село; тільки єврейський квартал з його тісно скупченими хатинами (вбільшості без дворів) схожий на містечко".

Згідно з переписом 1897 року Хотин нараховував 18126, а з передмістями 23839 жителів, з яких лише 22% становили Українці. В місті було майже 3000 будівель, 3 православних та одна вірмено-григоріанська церкви, католицька каплиця, синагога, та 16 єврейських молитовних домів. Існували невеликі підприємства з виробництва цегли кераміки, вапна, свічок, тютюну, масла, пива, горілки; прали 21 водяний млин та 11 вітряків. У ремеслі було зайнято 1057 чоловік.

Чимало жителів займалися сільським господартвом, орендуючи у міської управи 1668 десятин риллі.

Протягом XIX ст. в Хотині відкрились 3 лікарні, 3 аптеки, 3 училища і метеостанція. Перед першою світовою війною кількість шкіл різних ступенів зросла до 14. У 1895 року була відкрита публічна бібліотека.

11 листопада 1918 року Хотин окупувало румунське військо. 23 січня 1919 року він став центром національно-визвольного повстання, під назвою Хотинського. Його очолила Дерикторія, яка мала намір створити на території, визволеній від румунів, республіку Малу Буковину із столицею в Хотині. Остання повинна була увійти на правах автономії до Української автономної республіки. Та румунська армія на початку лютого 1919 року відтіснила Хотинських повстанців за Дністер.

Хотин упродовж 22 років був адміністративним центром жудецу (повіту). Органи влади і заклади освіти зазнали румунізації. Були відкриті румунський ліцей для хлопців і духовна симінарія. Почали діяти філії деяких банків, встановлено телефонний зв'язок та автобусне сполучення з Чернівцями. Центральна частина міста була впорядкована і озелененна.

28 червня 1940 року в Хотин увійшли частини Червоної армії. Місто стало радянським, повітовим, а з 11 листопада районним центром Чернівецької обл. УРСР. Промислові підприємства, банківські установи, медичні та освітні заклади були націоналізовані. Їхні власники та частина фахівців зазнали переслідувань і репресій. Замість румунських створено україно та російсько мовні школи радянського зразка.

6 липня 1941 року Хотин знову потрапив під владу Румунії. Незабаром у місті почало діяти антирумунське підпілля яке очолював К.Галкін. Молоді натріоти збирали зброю, поширювали листівки і здійснювали диверсії на військових об'єктах та лініях зв'язку. На весні 1942 року організація була викрита. 5 її керівників окупанти засудили до страти, а інших до різних строків ув'язнення. Хотин зазнав  значних  руйнувань у ході запеклих боїв, які точилися наприкінці березня - на початку квітня 1944 року, місто було остаточно визволене 3 квітня 1944 року.

У повоєнний час Хотин став важливим центром промисловості, освіти і культури в східному регіоні Чернівецької області. Далеко за межами краю і україни славились вироби художньо-килимарної фабрики імені Н. Крупської. Чимало діячів науки і культури навчалися свого часу в Хотинському педагогічному училещі. З Хотином пов'язані імена рофесора С. Лісовської, академіків - братів Білозорових, академіка Є. Ліскуна, першого українського космонавта Л. Каденюка, художника Б. Курлікова та інших.

В післявоєнний час в місті було споруджено чимало сучасних житлових, громадських та виробничих будівель з відповідною інфраструктурою. З 80 років проводилась інтенсивна газифікація. Багато було зроблено в справі благоустрою та озеленення вулиць та площ, особливо в центральній частині Хотина. Тут постав ряд монументів: пам'ятник Хотинським підпільникам, пам'ятник героям Хотинського повстання. З початку 70 років проводилися реставраційні роботи в Хотинській фортеці, яка стала важливим об'єктом туризму, а також використовувалась кіноматографістами для зйомок історичних фільмів.

Незалежність України Хотин зустрів великим патріотичним святом, яке відбулося у вересні 1991 року з нагоди 370-річчя хотинської війни. В ньому взяли участь представники багатьох областей України, а також Польщі, Австрії, Канади.

В наслідок фінансово-господарської кризи 90-х років, реставраційні роботи в Хоинській фортеці були припинені. Але влада і громадськість постійно піднімали питання про необхідність надання фортеці статусу державного історико-архітектурного заповідника.

У вересні 2000 року Хотин відвідав віце-прем'єр Кабінету Міністрів України М.Жулинський. на території фортеці відбулася предметна розмова щодо створення заповідника. 12 жовтня того ж року Кабмін видав постанову

№ 1539, згідно з якою з 2001 року розпочав діяльність Державний історико-архітектурний заповідник "Хотинська фортеця".

19 грудня 2000 року в Хотині відбулася Міжнародна наукова конференція "Хотину 1000 років", учасники якої прийняли відповідне звернення до голів Чернівецької обласної держадміністрації та обласної ради, Примєр-Міністра України та Президента України. У лютому 2001 року Президент України Л. Кучма підписав розпорядження "Про відзначення 1000-ліття міста Хотина", підтримавши таким чином ініціативу органів влади та наукової громадськості.

Сьогодні Хотин - славетне місто яке відіграло визначну роль в історії українського народу та його боротьбі за волю і державну незалежність України, готується до свого поважного ювілею - 1000 заснування.    

 

 
   
 
Європейський проект "Створення інтегрального туристичного продукту для розвитку культурного туризму на Буковині"